Антикорупційна мода: чому рівненські провладні політики стають борцями з корупцією

Серед політиків у Рівному набирає популярності тема боротьби з корупцією. Антикорупційну риторику беруть на озброєння навіть провладні депутати та очільниким місцевих рад. Журналісти сайту «ВСЕ» запитали в провідних політичних аналітиків та журналістів-розслідувачів, чи допоможе це боротьбі з корупцією. За яким критерієм потрібно судити про ефективність боротьби з корупцією у тій чи іншій галузі і в кого в Україні найкраще виходить боротися з корупцією?

Денис Бігус, журналіст-розслідувач, автор програми «Наші гроші»:

– Немає загального критерію результату боротьби з корупцією «для всіх». Боротьба правоохоронців оцінюється виграними у суді справами (а не затриманнями, до речі). І в першу чергу, проти представників правоохоронної системи. Боротьба тендерного комітету – кількістю учасників тендеру та різницею між ціною закупівлі та ринковими (а не очікуваними) цінами. Боротьба очільника міністерства – кількістю скасувань регулятивних норм. Це якщо говорити про загальний вигляд. Але якщо спуститись на рівень кожного окремого чиновника, то йому не потрібно боротись із корупцією. Йому потрібно нею не займатись. І все буде добре. На даний момент в кого в Україні найкраще виходить боротися з корупцією? В посольства США, країн ЄС та Міжнародного валютного фонду вкупі зі Світовим банком. Чи допоможе боротьбі з корупцією масштабне долучення до цього процесу провладних політиків, депутатів? Вони і так повністю долучені до «цього процесу», просто з іншого боку.

Володимир Торбіч, журналіст-розслідувач, редактор Рівненське агентство журналістських розслідувань:

– Якщо говорити про боротьбу з корупцією з боку державних органів, то максимальний критерій ефективності – зникнення корупції в тій чи іншій галузі. Або хоча б зведення її до маргінального мінімуму. Зараз у Президента є співпраця з парламентом і достатня кількість влади, щоб втілити антикорупційні реформи. Але з усього видно, що у владної верхівки немає політичної волі подолати корупцію. Застосовуються лише половинчасті заходи, які не можна назвати справжнім нищенням системної корупції у всіх галузях.

Є люди, які намагаються боротися проти корупції у своїх галузях, хоча ми про них толком і не знаємо. Є такі і в освітній галузі, були в міністерстві інфраструктури, доки втомилися і не пішли у відставку. Є навіть у поліції. У владі також є донкіхоти і в громадських організаціях та ініціативах, і серед журналістів. Але це боротьба, як правило, з наслідками корупції. Щоб знищити її причини – потрібні дві дії: законодавчі реформи і справжня, а не фейкова люстрація. Без перенабору заново, за новими правилами, усіх гілок влади ми ще дуже довго будемо пожинати наслідки корупції.

Політики і депутати мають, в першу чергу, виконувати свою основну роботу – приймати закони і правила для системного викорінення корупції, яка нищить усі галузі. Не залежно від того, провладні вони чи ні. Якщо самі не вміють, то хай беруть за основу проекти реформ напрацьовані громадянським суспільством. Якщо ж вони замість своєї основної роботи займаються лише балачками, то яка від них користь?

Юрій Дюг, журналіст, виконавчий директор ГО «Антикорупційний моніторинг»:

– Ошукати можна тільки тих, хто хоче бути ошуканими. Свідомий виборець ніколи не голосуватиме за політиків, які говорять замість того, щоб діяти. Не важливо, на яку тему звучать порожні обіцянки, люди мають навчитися не вірити лише словами. І першочергове завдання громадського сектора – навчити найбільшу кількість людей відрізняти результати від популізму і самостійно формувати та виконувати запит на прозору владу. Без цієї основи не буде якісних змін у цій царині. Політики і далі безкарно брехатимуть. Тому зараз ті самі політичні обличчя «косять» спочатку під «лідерів Майдану», під волонтерів, героїв війни, люстраторів, реформаторів, а тепер і під борців із корупцією. У них немає жодних результатів – лише слова, театр і шоу. Але доки в цього шоу будуть глядачі, тобто виборці, – змін чекати не варто. Зараз справді ефективні борці з корупцією – журналісти, громадські активісти, міжнародні організації  – схожі на відчайдухів, які намагаються вичерпати брудну річку. Локальні успіхи є, але в цілому система не змінюється. Треба вчити людей  формувати нову прозору владу, бути нею. Бо з теперішнім політичним істеблішментом каші не звариш.

 

Святослав Клічук, керівник громадянської ініціативи «За чесний тендер»:

–  Ефективність боротьби з корупцією вимірюється конкретними строками для конкретних посадовців. Також важливі суми та справи, щодо яких складаються протоколи, розпочинаються провадження. На скільки посадили, схему з якими потоками зупинили, скільки в бюджет повернули. Поганим критерієм є дуже багато маленьких корупційних протоколів, наприклад, на сільських голів.

На даний момент найкраще з корупцією борються журналісти та громадські активісти, «Наші гроші», «Центр протидії корупції» тощо.

Зараз боротись з корупцією стає модно, але кожен має займатись своїми справами. Якщо це депутати, то приймати необхідне законодавство (в цьому напрямку є позитивні зрушення) і не приймати корупційних законів. Уряд не повинен видавати корупційних постанов, не призначати на посади корупціонерів. Найбільша відповідальність має бути на правоохоронцях і судах. Менше слів, більше строків, повернутих у бюджет коштів.

Віктор Таран, засновник та експерт «Центру політичних студій та аналітики», експерт Реанімаційного Пакету Реформ:

– У процесі боротьби з корупцією головне – не слова, а конкретні результати. Оцінювати ефективність роботи дуже просто. І робити це мають самі громадяни. І ставити політикам конкретні запитання. Якщо це депутат тої чи іншої ради, то скільки законів ти подав і підтримав. Тих законів, які роблять державну машину прозорішою, дозволяють економити кошти платників. Спитайте депутатів, скільки вони запитів подали, скільки звернень до правоохоронних органів за виявленим фактами корупції. Якщо ж антикорупціонер представляє виконавчу гілку влади, то він має прозвітувати про впровадженні механізми і інновації, які, знову ж таки, роблять роботу влади прозорішою і унеможливлюють корупцію. Що ж стосується громадських активістів, то тут теж важливі кількісні результати. Якісний показник роботи громадського сектору – громадські розслідування, компанії їх адвокації та конкретні результати. Скільки схем розкрили, звільнення або покарання  скількох чиновників домоглися, які актикорупційні стратегії розробити та домоглися впровадження. Судити треба за справами, а не за словами. 

 

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *